Певно, мало хто з батьків не ставив собі питання – а чи не гіперактивна моя дитина часом? Бігає, стрибає, кричить – просто метеор якийсь! Іще й балакає безперестанку. Як же це виснажливо…
З іншого боку, на те вона й дитина, щоб бути непосидючою, допитливою, рухливою. Цілком нормально, що рівень активності дітей вищий, ніж у дорослих.
Що таке синдром дефіциту уваги та гіперактивності?
Про гіперактивний розлад із дефіцитом уваги фахівці починають думати тоді, коли рівень активності дитини є надмірний порівняно з однолітками майже завжди. І навіть коли втомилася, дитина рухається ще більше. При цьому характер активності може часто змінювати мету. Справи не дороблюються до кінця, а нові цікаві об’єкти з’являються знову і знову.
Невідворотно при такій кількості руху відбуваються зіткнення з іншими людьми: як чисто фізичні, так і конфлікти інтересів, потреб, бажань. Бабуся хоче спокійно подивитися телевізор, а хтось скаче навколо неї по дивану. Тато не може знайти своїх інструментів, бо дослідник пустив їх на будівництво ракети, не спитавши дозволу і не подумавши, що тато може розсердитися, коли не знайде їх на місці. О, і мама кричить з кухні, бо ракету (тобто гору інструментів впереміш із диванними подушками) розташовано під обіднім столом, а винахідник уже давно побіг гратися у бей-блейди у спальні. І це дивовижно, як одна дитина може поставити на вуха всіх близьких без винятку!
Конфлікти при цьому розв’язувати дуже складно – бо дитина з півоберта вибухає, кричить, тікає, може кидати предмети, штовхатися. Спокійно обговорити складну ситуацію не виходить. А покарання зупиняють ненадовго і нічому не вчать у майбутньому – ситуація повторюється знову і знову.
Щоденні гігієнічні процедури – це ніби щоразу сюрприз для дитини. Почистити зуби – о ні! Знову митися?! Повішати рушник на сушарку? Складати іграшки?!
У школярів ціла епопея – це зробити уроки. Скільки сліз, прирікань, батьківського терпіння на те витрачається – енергії вистачило б на обігрів багатоповерхівки. І так кожного дня. Саме у молодшому шкільному віці дитини батьки найчастіше звертаються по допомогу до фахівців. Тут уже очевидна надмірна непосидючість – під час уроку треба сидіти на місці. Також нестерпним стає брак навичок виконувати рутину: прописати рядок цифр, покласти пенал у портфель, перевзутися у своє змінне взуття (так, в обидві туфлі… і шнурки зав’язати!), піти з усіма на обід у їдальню, помити руки без нагадування. І вчитися доводиться не тоді, коли є натхнення, а тоді, коли продзвенів дзвінок.
А буває ще гіперактивний розлад із дефіцитом уваги, коли активність дитини є більш-менш у нормі, а на перший план виходить неуважність. Цей підвид особливо характерний для дівчаток. Вони не дуже заважають вчителям і батькам невпинним рухом. І тому їхні труднощі часто залишаються непоміченими. Ці діти часто виглядають замріяними чи розсіяними. Вони можуть фонтанувати різними ідеями, бути дуже творчими. Але нездатність сісти і швидко зробити уроки, правильно скласти свої речі, не забути сніданок, вирішити конфлікт – нікуди не зникає.
А як при цьому батьки?
Батьки дітей із гіперактивністю та/або дефіцитом уваги зазнають багато стресу. Часом вони почуваються папугами, які день у день змушені по багато разів повторювати ті самі речі, мало сподіваючись на успіх. При цьому їх часто критикують за неправильне виховання дітей: «От мій так не поводиться, бо я ж його виховую, а Ви куди дивилися…» І такі фрази особливо обурюють, якщо знати, наскільки більше часу і сил йде на дитину, яка знаходиться у спектрі гіперактивного розладу із дефіцитом уваги.
Чому важливо помітити і допомогти дитині з гіперактивним розладом та дефіцитом уваги?
Не тільки через те, що вчителька свариться, а в кімнаті безлад. Такі діти у шкільному віці часто мають знижену самооцінку: їх усі критикують, ними невдоволені дорослі, здатність до співпраці у них знижена. Діти не хочуть з ними дружити через їхні вибухи гніву чи недотримання правил. І це прямий шлях до деструктивної поведінки, поганих компаній чи просто нереалізованості у професійному і особистому житті.
Непосидючість може зменшитися з віком. Рухливість взагалі найменша з усіх проблем. Головна пастка криється у нездатності себе організувати, спланувати діяльність, змусити працювати на віддалену у часі мету (ракету ж не за 15 хвилин будують), співставити свої емоції із емоціями ближніх і не відштовхувати друзів емоційними вибухами через дрібниці.
Гіперактивність із дефіцитом уваги є нейробіологічним розладом. Це означає, що дитина погано поводиться не тому, що вона невихована і лінива, а через особливості роботи свого мозку. Лобні ділянки кори головного мозку, які відповідають за контроль над емоціями, регуляцію імпульсів, емпатію, сприйняття часу, у 3-5% дітей дозрівають із затримкою. Тому деякі діти не можуть всидіти на місці, стримати свої імпульси, зосередитися на звичайній справі. І поки лобні долі не дозріють, таким дітям потрібна особлива підтримка з боку близьких.
Що запропонує психолог?
Перш за все, проведе детальну діагностику і дізнається про сильні сторони дитини. Так, саме із сильних сторін починається вся робота – бо тільки знаючи, що є сфери, де я маю успіх, дитина погодиться обмежити себе в інших напрямках, де не все так радісно.
Психолог допоможе батькам стати «зовнішніми лобними долями» для своєї дитини, тобто навчить ефективно скеровувати поведінку дитини за допомогою системи заохочень та штрафів. При вихованні дитини з гіперактивністю та дефіцитом уваги батькам потрібні додаткові знання – як привернути увагу дитини, як дати ефективну інструкцію, як простежити виконання, не забути заохотити бажану поведінку, забезпечити настання наслідків небажаної поведінки і ще купу дрібниць про особливості емоційного реагування та комунікації.
Діти з гіперактивністю та дефіцитом уваги бувають дуже різними. Варіантів бути неорганізованим вибуховим живчиком чи замріяною хаотичною творчою особою – просто мільйон. Але їх об’єднує те, що вони мають труднощі у різних сферах свого життя: у сім’ї, у школі/садку, на майданчику чи на гуртку. І ці труднощі не виходить владнати, вони повторюються знову і знову. Не зволікайте, дорогі батьки, – на ранніх етапах життя дитини коригувати труднощі швидше та простіше. Ви дуже полегшите життя своїм дітям, якщо знатимете про причини їхньої небажаної поведінки. Ваша підтримка та коректна реакція у критичні моменти зміцнить Ваш зв’язок із дитиною, навчить її конструктивним способом справлятися із емоційною напругою.
Статтю підготувала психолог, когнітивно-поведінковий консультант Альона Западнюк.
