Покарання дитини в процесі виховання

Під час виховання дитини у батьків завжди виникає багато гострих питань. Одне з них – покарання дитини.

Які покарання бувають і чи працюють вони? Можливо, їх взагалі не потрібно використовувати? Кожне покоління по-різному ставиться до покарань. Батьки мають багато сумнівів: чи не нашкодить те чи інше покарання дитині?

Крайнощі у вихованні

Погрози, дорікання, зауваження та крики – погані помічники у вихованні юної особистості. Під натиском подібних методів дитина скоріш за все виросте невпевненою, нерішучою, боязкою.

Ще одна крайність – це вседозволеність, коли відсутні будь-які покарання та межі. Це також дуже шкодить дитині як в соціальному сенсі (привчає ставитися із зневагою до почуттів оточуючих, не корегувати свою поведінку), так і стосовно власної безпеки (дитина не може розрізнити, що таке добро і зло, де пролягає межа небезпечної поведінки). Також слід зауважити, що так само, як і у випадку з суворим покаранням, дитина починає відчуває себе непотрібною, їй бракує батьківської любові та уваги.

Як же уникнути небажаних наслідків?

Декілька порад допоможуть батькам побудувати оптимальний стиль виховання і виростити гармонійну особистість:

  • Міра покарання має бути відповідною вчинку дитини (це означає, що покарання за розкиданий одяг не може бути таким самим, як у випадку навмисної образи людини).
  • Якщо ви підвищуєте тон або робите суворе зауваження, це працює тільки тоді, коли у всіх інших випадках ви залишаєтеся врівноваженими та спокійними. Якщо ж емоції та крик – ваша постійна манера спілкування з дитиною, то вплинути таким чином на поведінку малюка не вдасться. Дитина може просто не звернути увагу на звичну дію.
  • З’ясовувати стосунки з дитиною потрібно наодинці. Покарання, що здійснюється при сторонніх, погано впливають на психологічний стан дитини, викликаючи додаткове почуття сорому та зайвий стрес.
  • Заборони та покарання мають бути погоджені між усіма вихователями дитини. Якщо мама щось дозволяє, а тато за це карає, дитина не засвоїть правила належної поведінки. Ситуація найчастіше ускладнюється, коли у вихованні дитини беруть участь старші діти, бабусі та дідусі, няні. Тим більше важливо для батьків наполягати саме на своєму баченні виховання та покарання.
  • Не поспішайте з покаранням дитини, спокійно проаналізуйте ситуацію. А якщо дитина повторювала якусь дію за вами чи кимось із родини? Наприклад, зіпсувала меблі, коли хотіла навести порядок. Спочатку розберіться у ситуації, встановіть чіткі правила, бо покарання може раз і назавжди позбавити дитину ініціативи.
  • Визначте правила поведінки разом з дитиною до виникнення конфліктної ситуації. Малюк не завжди може одразу зорієнтуватися та зрозуміти, що від нього хочуть дорослі.
  • Заохочення працюють краще, ніж покарання. Частіше хваліть дитину за гарну поведінку, тоді вона закріпиться («Мені так приємно, коли ти самостійно прибираєш свої іграшки», «Ти добрий, бо пожалів дитинку, коли їй було боляче»).
  • Покарання обов’язково має відповідати віку малюка.
  • Ніколи не принижуйте дитину і не використовуйте насміхання як інструмент покарання. Це викликає глибоку образу та руйнує стосунки, водночас ніяк не спонукаючи дитину вчиняти правильно.
  • Дитина може зробити поганий вчинок, але від цього вона не стає поганою! Краще критикувати саме поведінку, вчинок, але не казати малюкові, що він поганий. Так дитина зможе швидше навчитися розрізняти особистість та її поведінку, проаналізувати себе і зробити висновок. А коли ми говоримо про дитину «неслухняна» чи, наприклад, «брехлива», одразу формуємо в неї певне уявлення про себе і викликаємо спробу відповідати очікуванням.
  • Покарання має бути своєчасним. Якщо відкласти його, малюк може не зрозуміти і не сприйняти причину та наслідки. Не карайте дитину за незначні промахи, але й не залишайте без уваги серйозні вчинки.

Поважаючи особистість дитини, навіть під час покарання можна побудувати з нею гармонійні взаємини.

Статтю підготувала Олександра Гаркуша.

Поділитися