Що таке баланс та рівновага

Для якісної роботи та здійснення окремих завдань організм людини має необхідність контролювати положення тіла, виконуючи як статичні (під час яких рухатися не потрібно), так і динамічні (рухливі) заняття. Для дітей ці навички є новими і їх потрібно опановувати. І не завжди це вдається одразу.

Рівновага – це уміння утримувати й здійснювати контроль над стаціонарним положенням тіла (до прикладу, коли діти грають у гру «Море хвилюється» чи зображують різні статуї).

Баланс – це можливість триматися збалансованим тоді, як відбувається рух (до прикладу, коли дитина біжить або їде на велосипеді).

В чому полягає важливість балансу та рівноваги?

Рівновага й координація відповідно до віку людини сприяють тому, що вона може бути успішним спортсменом, бо саме завдяки цим навичкам забезпечуються плавні рухи тіла в момент виконання різного роду фізичних вправ, таких як ходьба по круглій колоді або гра у м’яча. Спортивні заняття, своєю чергою, несуть значну користь для того, щоб у людини сформувалась гарна саморегуляція, була змога будувати соціальні зв’язки і відчувати приналежність до суспільної групи або конкретного мікросоціуму. Варто додати, що коректні й контрольовані рухи тіла в момент здійснення вправ мінімізують витрати енергії людиною та зменшують утому до мінімуму.

Якщо у людини добре розвинена рівновага і координація, тоді зменшується вірогідність травмуватися, бо в такому випадку особа покращує конкретні реакції свого тіла в тих випадках, коли в цьому є необхідність (наприклад, в момент падіння виставляє руки вперед). Також саме вони здійснюють забезпечення прийняття тілом правильних поз для того, щоб виконати вправу, коли дитина сидить за столом, і допомагають досягти успіху в момент виконання навантаження, де використовується дрібна моторика.

Необхідні елементи для вірного розвитку балансу і рівноваги:

  • Увага та вміння концентруватися – уміння здійснювати концентрацію уваги на виконанні певної дії в момент конкретного відрізку часу.
  • Осмислене розуміння власного організму – усвідомлення можливостей кожної частини тіла і знання основ і особливостей пересування тіла у оточуючому середовищі відносно власних рук та ніг і усіх оточуючих речей.
  • Білатеральна (двобічна) інтеграція – задіяння обох верхніх кінцівок, тоді як одна рука є ведучою (як приклад, відкручування кришки з банки, при цьому інша кінцівка, яка не є провідною, тримає банку так, щоб підтримувати баланс).
  • Зорово-моторне координування – здатність осмислювати дані, які були отримані завдяки побаченому очима, для здійснення контролювання, керування та направлення дій рук в момент виконання певних задач (наприклад, письмо або спроби спіймати м’яч).
  • Ведуча рука – методичне задіяння певної руки з метою здійснення конкретних дій, що сприяє розвитку навичок покращення цих дій.
  • Міць м’язової тканини – уміння задіяти силу, щоб здійснити опір.
  • Врівноваженість м’язів – змога конкретного м’яза або групи конкретних м’язів багаторазово докладати силу напротивагу опору.
  • Саморегуляція – уміння досягати, утримувати та координувати ступінь концентрування уваги, зважаючи на мету завдання або конкретні особливості ситуації.
  • Управління станом тіла – здатність керувати стійкістю тіла і тримати шию рівно з метою координування переміщення кінцівок.
  • Пропріоцепція (вміння відчувати своє тіло в навколишньому оточенні) – це дані, які мозку надсилають м'язи і суглоби, і які інформують його стосовного того, у якому положенні перебуває і як рухається тіло у навколишньому середовищі.
  • Обробка чуттєвої інформації – детальний аналіз даних, отриманих за допомогою сенсорної стимуляції обставинами оточуючого середовища і себе самого.
  • Окремий чи ізольований рух – здатність поворушити рукою чи ногою, тоді як решта тіла залишається в нерухомості.

Вміння здійснювати координацію своїх рухів, визначати оптимальний баланс рівноваги допоможе малюку не тільки безпечно рухатися, а ще й у критичній ситуації зорієнтуватися, щоб мати змогу максимально зберегти своє здоров’я.

Статтю підготували фізичний терапевт Володимир Лабунець і невролог Ірина Гордієнко.

Поділитися