«Не кричи на мене»: бути правим чи бути щасливим?

Виховання без криків – чи це можливо? «Я думаю, що мама мене не любить, якщо вона кричить на мене…» (Аня, 6 років).

Чому ми буваємо агресивні до наших дітей? Чи це означає, що ми їх не любимо?

Наша перша реакція на непослух або неуспіх в чомусь у дитини – крикнути. І є така ідея, що чим грізніше крикнути, тим краще запам’ятається і більше не повториться. Така стратегія дозволяє «виграти битву, але не виграти війну».

Дійсно, дитина запам’ятає Ваш гнів та свій страх. Дитина боятиметься Вас. Та спробує більше не наражати себе на небезпеку розізлити Вас. Вона дуже старатиметься, але якщо не вийде – вона ще більше буде почувати себе у небезпеці поруч з Вами. Ми знаємо, що це не те, чого ми прагнемо. Ми хочемо її виховати, сформувати правильну поведінку так, щоб їй було безпечніше жити, але робимо протилежне.

Дитині потрібен Дорослий. Той, хто зберігає контроль над ситуацією і здатен захистити її від оточуючого світу та часто від себе самої. Може показати, як впоратися зі складними переживаннями та емоціями. Дитині дуже потрібен саме такий досвід.

Чому батьки кричать на дитину?

Очікування. Думки, які кружляють в голові, які продукуються соціумом та вихованням:

  • «у хороших батьків діти роблять уроки одразу після школи»;
  • «у вихованих батьків діти не говорять поганих слів»;
  • «у дбайливих батьків діти все їдять і не шкодять».

Є ідея про те, що в нас говорить хтось «третій». Той, хто постійно спостерігає, наскільки ми гарно справляємося зі своєю роллю Мами/Тата. І тому стає вкрай важливо сказати голосно, щоб усі почули «Я Ж ТОБІ КАЗАЛА», «А НУ ПЕРЕСТАНЬ», «Я РАХУЮ РААААЗ…»

Чому крик не спрацює для «вигравання війни»?

По-перше, тому що ніякої війни немає. Ви на одному боці зі своєю дитиною. Ви хочете їй добра. Хочете кращого, хочете навчити впоратися з різними ситуаціями на її життєвому шляху.

По-друге, негативні емоції, які ми «виливаємо» на дітей, ніяк не допомагають налагодженню конструктивного контакту. Батьки своїми криками, нерозбірливими покараннями та осудом заганяють дитину в стрес. Через високий рівень хвилювання, страху, стресу дитина може втратити можливість говорити та думати.

По-третє, любі дорослі, крик – це як дуже голосне прохання про допомогу. Щось не виходить. Можливо, Вам важко долати свій емоційний стан і спокійно, в опікуючій манері, ставитися до дитини. Можливо, Вам потрібен час на відновлення, на пошук власного ресурсу. У певний момент стало важко справлятися з усім. Ви маєте право на відпочинок. Можливо, є хтось, хто зможе побути з дитиною, поки Ви відновлюєтесь.

Що робити, якщо не кричати?

Частіше хвалити дитину та проявляти позитивні емоції. Саме так вдається зберегти довірливі стосунки між дітьми та їхніми батьками, дитина почуває себе в безпеці та знає, що про неї піклуються.

Важливо розуміти, що в момент, коли ми хвалимо дитину, ми фактично говоримо їй, як треба робити. Завдяки позитивному ставленню дитина починає краще орієнтуватися у вимогах, які ставлять перед нею батьки. Позитивні та дитиноорієнтовані емоції у взаєминах та під час спілкування сприяють активізації творчої діяльності, дитині хочеться старатися, щось придумувати, більше спілкуватися.

Якщо дитина робить щось не так?

Пам’ятайте, Ви – доросла людина. У Вас є можливість протягом першої секунди стримати перший імпульс та на мить замислитися – чому у дитини щось не виходить? Що з нею зараз відбувається? Що саме вона хоче своєю поведінкою сказати? Можливо, вона втомилася, можливо, хоче пити, прагне Вашої уваги, перевіряє свої межі, можливо, хоче щось собі довести чи перевірити?

Це – дитина. Їй поки що властива імпульсивність, нестриманість, активність, легкість переключення уваги та твердість у своїх «вимогах». Ваше завдання як дорослої людини – показати, що Ви переживаєте та опікуєтесь життям та здоров’ям дитини і завжди з нею, навіть якщо вона поводить себе поки що не так, як Ви від неї очікуєте.

Статтю підготувала психолог, нейропсихолог Марина Вєжис.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Гармонія в сім'ї – дорівнює щасливі і здорові діти

Булінг у школі

Поділитися