Дислексія, або «Хвороба геніїв»: матчастина

Є одна річ, яка об’єднує Леонардо да Вінчі, Ісаака Ньютона, Альберта Ейнштейна, Уїнстона Черчілля, Микиту Хрущова, Джорджа Буша молодшого, Ганса Хрістіана Андерсена, Володимира Маяковського, Пабло Пікассо, Уолта Діснея, Мерлін Монро, Тома Круза, Стівена Спілберга, Квентіна Тарантіно, Стіва Джобса та 40% найбагатших людей світу, включаючи Рокфеллера. Це хвороба, яку називають «хворобою геніїв». Вони всі страждали на дислексію.

Що таке дислексія

Дислексія – часткове своєрідне порушення процесу читання, що характеризується несформованістю (порушенням) вищих психічних функцій і являє собою повторювані помилки стійкого характеру.

Розлади письма і читання бувають у дітей, що мають нормальний інтелект, збережене усне мовлення, повноцінний зір і слух, але у яких існує несформованість певних психічних процесів, які перешкоджають оволодінню читанням та письмом.

Вітчизняний підхід виділяє дислексію (проблеми у оволодінні читанням), дисграфію (проблеми оволодіння письмом), дискалькулію (проблеми оволодіння лічбою), дисорфографію (порушення оволодіння орфографічною стороною письма), диспраксію (розлад координації) та СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність). Зарубіжний підхід усі ці розлади називає дислексією, говорячи про те, що частіше за все у дислексика спостерігається увесь цей набір складнощів.

Помилки читання на початкових етапах зустрічаються у всіх дітей. Це не є показником дислексії. Згодом у більшості дітей ці помилки зникають.

Батьки дислексиків в якийсь момент помічають, що дитина ніяк не може оволодіти абеткою, хоча всі однолітки давно та без проблем з цим впоралися. Це дивує, бо дитина добре говорить, активна та комунікабельна, але ніяк не може запам’ятати написання літер. Проблема в тому, що дитина не може вивчити алфавіт, потім не може зв’язати літери у склади, не розуміє те, що прочитала, та не може це переказати, неправильно ставить наголос. Для дислексиків характерне «вгадувальне» читання. Вони більшою мірою придумують закінчення слів. Вони запам’ятовують образ слова для того, щоб зрозуміти написане. У дислексиків такі помилки залишаються і носять стійкий специфічний характер.

Таким чином, на що варто звернути увагу батькам, або ознаки дислексії:

  • пропускає букви або слова при читанні;
  • міняє місцями або плутає букви, пише літери дзеркально;
  • змінює послідовність слів у реченні;
  • пропускає рядок при читанні;
  • відгадує слово за першими літерами, додумує закінчення;
  • заміняє та змішує звуки при читанні;
  • помиляється навіть при списуванні тексту;
  • має поганий почерк;
  • запинається або зупиняється;
  • прискорюється або сповільнюється при читанні;
  • не розуміє прочитаного, не може переказати;
  • ігнорує знаки пунктуації, неправильно ставить наголос;
  • має орфографічні помилки навіть при розумінні правил написання слова;
  • хмуриться або виглядає розсіяним, «літає у хмарах»;
  • смикає куточок сторінки;
  • занадто старається, концентрується під час читання, через що сильно втомлюється; 
  • змінюється в голосі, може не розуміти або не засвоювати інформацію на слух;
  • погляд стає туманним або блукаючим (через втому та напруження);
  • червоніє або блідне;
  • трясе або розгойдує ногою, буває незграбним;
  • плутає ліво та право;
  • часто змінюється настрій, може бути знижений емоційний фон.

Якщо звичайні люди бачать літери, формують з них слова та одразу розуміють зміст, який стоїть за словом, то у дислексиків розуміння слова не відбувається. У них не формується зв'язок між словом та його значенням. Не говорячи про те, що літери вони бачать як набір крючків та паличок. Приклад того, як дислексики бачать текст.

Можливі причини виникнення дисграфії:

  • порушення розвитку мовлення;
  • проблеми зорового і зорово-просторового сприйняття;
  • порушення зорово-моторних координацій;
  • несформованість робочої пам'яті та уваги;
  • розлад артикуляції;
  • несформованість слухового сприйняття.

Про сильні сторони дислексиків та профілактику дисграфії у дітей читайте у матеріалі «Дислексія, або «Хвороба геніїв»: суперсила».

Статтю підготувала нейропсихолог Марина Вєжис.

Поділитися