Корисна інформація

З різних причин малюки можуть народжуватися раніше фізіологічного терміну. Зазвичай «торопижки» з'являються на світ до 37-го тижня вагітності і мають масу тіла не більше 2,5 кг. Вони мають свої особливості розвитку, внаслідок чого потрібен більш ретельний контроль над дорослішанням дитини.

Народившись раніше запланованої дати, діти не завжди можуть швидко пристосуватися до нових умов проживання. Вони відчувають деякі труднощі в харчуванні, диханні, а також повільніше звикають до нової температури навколишнього середовища.

Розвиток малюків може трохи відставати. Так, вони менш активні, мляво ссуть груди, довше сплять, швидко виснажуються, повільніше реагують на зовнішні подразники (дотик, звуки). Передчасно народжені діти мають недосконалу терморегуляцію, тому батьки можуть легко переохолодити або перегріти малюків. Крім того, діти часто відригують, вередують через здуття живота, кишкових кольок.

З огляду на дані факти, можна зробити висновок, що «торопижки» потребують додаткової уваги та контролю. Медичний центр “Особливі” надає допомогу батькам по супроводу. У клініці ведуть прийом кращі фахівці різних напрямків діяльності – педіатр, психолог, невролог, реабілітолог, імунолог, дерматолог, кардіолог та інші. Завдяки досвіду лікарів і сучасному діагностичному обладнанню вдається пильно стежити за розвитком дітей і своєчасно надати кваліфіковану допомогу.

У медичному центрі «торопижка» можуть скористатися спеціальними умовами обслуговування.

«Особливий старт» – це консультативна зустріч, яка проводиться безкоштовно і включає:

• вивчення особливостей перебігу вагітності, пологів;
• оцінку ризиків для здоров'я малюка;
• відповіді на питання молодих батьків;
• рекомендації по годівлі, догляду за дитиною;
• ознайомлення зі спеціальними послугами.

Крім того, консультативні послуги для батьків «торопижек» надаються з 10%-ою знижкою. При замовленні комплексної річної програми батьки отримують 20%-у знижку. Вона включає:

• консультації вузькопрофільних фахівців (неонатолога, педіатра, невролога, фізичного терапевта, стоматолога, офтальмолога, ортопеда, психолога, Бобат-доктора, логопеда);
• виклик педіатра додому;
• лабораторну діагностику (аналіз сечі, крові);
• огляду очного дна;
• інструментальну діагностику (ультразвукове дослідження, електрокардіографію, нейросонографію).

Окремо слід зупинитися на дзеркальній діагностиці. Її тривалість становить 45 хвилин. Суть діагностики полягає в тому, що дитина з мамою знаходиться в кабінеті з великим дзеркальним вікном. Усі фахівці знаходяться за склом і по черзі заходять до пацієнта. Після обстеження лікарі обговорюють результати, складають індивідуальну програму і дають рекомендації.

Термін арт-терапія (в подальшому АТ) запровадив художник Адріан Хілл у 1938 році. В роботі з хворими він помітив, що заняття творчістю сприяють тому, що вони мають змогу відволіктися від переживань і тривог, а також допомагають ефективно боротися з хворобами.

«Арт-терапія» в перекладі с грецької – «зцілення, лікування». АТ поєднує специфічні методи, що сприяють зціленню людини засобами мистецтва, де «зцілення» – це досягнення клієнтом цілісності: лікування та попередження психічних розладів, реабілітаційні заходи, корекція поведінкових та комунікативних проявів, досягнення клієнтами більш високого рівня якості життя та розвитку їх потенціалу.

Арт-терапія застосовується в багатьох сферах життя людини. Найбільше вона поширена в області:

1. Освіти (педагогіка, розвиток, конфлікти, емоційні порушення, страхи – мова образів).

2. Медицини (психіатрія, соматичні захворювання, погіршення якості життя, психосоматика, геронтологія).

3. Соціальній сфері (інтернати, групові та міжгрупові конфлікти, військові дії, правопорушники, люди, що втратили житло, вагітні жінки).

У яких випадках буде корисним займатися в АТ групах?

• якщо Ви та Ваша дитина важко переживаєте вікову кризу;
• якщо Ви не розумієте, що саме хоче Ваша дитина;
• мама постійно знаходиться у напруженні, як емоційному, так і фізичному (почуває себе роздратованою, ображеною, має почуття провини та обов’язку, що суттєво впливає на її здоров’я та позначається на здоров’ї дитини);
• якщо малюк погано спить, їсть, дуже часто вчиняє істерики;
• малюк дуже емоційно прив’язаний до мами, не може ані хвилини побути на самоті;
• дитина боїться інших дітей, не бажає ділитися іграшками;
• мама нічого не встигає з того, що планує чи має зробити;
• якщо дитина схильна до частих хвороб;
• дитина має мовленнєві, комунікативні затримки тощо.

Особливості АТ:

1. Надає додатковий ресурс в найскладніших випадках.

2. Працює з образами та через образи.

3. Тріадичність (клієнт – творчий продукт – терапевт).

На заняттях клієнт з терапевтом працюють саме через творчий продукт клієнта.

Форми арт-терапії: індивідуальна, групова та сімейна.

Переваги АТ:

• Не існує обмежень у застосуванні: будь-яка особа (незалежно від віку, соціального становища, рівня розвитку інтелекту, стану здоров’я) може брати участь в АТ роботі. Арт-терапія не зобов’язує мати певні здібності до малювання чи художні навички. Естетична цінність творчого продукту клієнта не має значення – важливим є лише відповідність творчого продукту стану клієнта.
• Є методом невербального спілкування, що актуально для клієнтів, яким нелегко описати словами власні проблеми і труднощі (психотравмовані, мають мовні розлади, вікові особливості, особливі потреби тощо). Творча діяльність сприяє згуртуванню людей.
• Є засобом вільного самовираження та самопізнання, має інсайт – орієнтований характер, що передбачає обстановку довіри, уваги до внутрішнього світу особи. Саме це сприяє розвитку активної позиції і життєтворчості клієнта.

Застосування АТ в Україні

В Україні арт-терапія застосовується в роботі з багатьма категоріями населення з широким спектром проблем:

• соматичні стаціонари та психосоматичні відділення;
• у роботі з дітьми та дорослими з інвалідністю (інклюзією);
• при різних видах залежності;
• в роботі з дітьми та дорослими, які зазнали насильства або мають інший травматичний досвід;
• під час корекційних занять у дітей з порушеннями поведінки;
• як засіб налагодження комунікацій та управління груповою динамікою в робочому колективі, класі, в організаціях для створення команди, подолання наслідків емоційного вигорання працівників;
• під час сімейної терапії;
• в період вагітності;
• в роботі з біженцями та переселенцями;
• під час реабілітації та психосоціального відновлення в період воєнних дій.

На арт-терапевтичних заняттях діти з батьками спілкуються через творчість та гру, яка апелює до дитячого «Я» особистості, дає можливість відчувати більшу свободу в поведінці завдяки рольовій складовій, знімає напругу, страхи, пов’язані зі спілкуванням і взаємодією, сприяє більшій емоційній близькості. Доросла людина може подолати психологічні проблеми в тому віці, в якому вони виникли, а маленькі діти – природньо розвиватися, використовуючи отримані навички. Ефект визначається досвідом нових міжособистісних стосунків, отриманих дитиною в рольовій грі з дорослими, однолітками, заснованій на свободі та співпраці, замість примусу й агресії, що має терапевтичний ефект.

Матеріали, що використовуються у груповій та індивідуальній роботі: ляльки, іграшки, засоби для творчості, пісок, вода, глина, пластичні матеріали, спеціальні картки із зображеннями, тканина, вовна та інші.

Отримання нового і цікавого досвіду, можливість навчитися мислити нестандартно, покращити взаємини в сім’ї, допомогти власній дитині побороти труднощі у спілкуванні, підвищити впевненість у власних силах – це чудові приводи спробувати арт-терапію, а спеціалісти Центру «Особливі» допоможуть Вам у цьому.

Статтю підготувала психолог, арт-терапевт Альона Олейнік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Імпульсивність у дітей

Заняття з дитячим психологом

У цій статті зупинимося на тому, які сильні сторони мають дислексики та як допомогти такій дитині покращити якість життя.

Є одна річ, яка об’єднує Леонардо да Вінчі, Ісаака Ньютона, Альберта Ейнштейна, Уїнстона Черчілля, Микиту Хрущова, Джорджа Буша молодшого, Ганса Хрістіана Андерсена, Володимира Маяковського, Пабло Пікассо, Уолта Діснея, Мерлін Монро, Тома Круза, Стівена Спілберга, Квентіна Тарантіно, Стіва Джобса та 40% найбагатших людей світу, включаючи Рокфеллера. Це хвороба, яку називають «хворобою геніїв». Вони всі страждали на дислексію.

Що таке дислексія

Дислексія – часткове своєрідне порушення процесу читання, що характеризується несформованістю (порушенням) вищих психічних функцій і являє собою повторювані помилки стійкого характеру.

Розлади письма і читання бувають у дітей, що мають нормальний інтелект, збережене усне мовлення, повноцінний зір і слух, але у яких існує несформованість певних психічних процесів, які перешкоджають оволодінню читанням та письмом.

Вітчизняний підхід виділяє дислексію (проблеми у оволодінні читанням), дисграфію (проблеми оволодіння письмом), дискалькулію (проблеми оволодіння лічбою), дисорфографію (порушення оволодіння орфографічною стороною письма), диспраксію (розлад координації) та СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність). Зарубіжний підхід усі ці розлади називає дислексією, говорячи про те, що частіше за все у дислексика спостерігається увесь цей набір складнощів.

Помилки читання на початкових етапах зустрічаються у всіх дітей. Це не є показником дислексії. Згодом у більшості дітей ці помилки зникають.

Батьки дислексиків в якийсь момент помічають, що дитина ніяк не може оволодіти абеткою, хоча всі однолітки давно та без проблем з цим впоралися. Це дивує, бо дитина добре говорить, активна та комунікабельна, але ніяк не може запам’ятати написання літер. Проблема в тому, що дитина не може вивчити алфавіт, потім не може зв’язати літери у склади, не розуміє те, що прочитала, та не може це переказати, неправильно ставить наголос. Для дислексиків характерне «вгадувальне» читання. Вони більшою мірою придумують закінчення слів. Вони запам’ятовують образ слова для того, щоб зрозуміти написане. У дислексиків такі помилки залишаються і носять стійкий специфічний характер.

Таким чином, на що варто звернути увагу батькам, або ознаки дислексії:

• пропускає букви або слова при читанні;
• міняє місцями або плутає букви, пише літери дзеркально;
• змінює послідовність слів у реченні;
• пропускає рядок при читанні;
• відгадує слово за першими літерами, додумує закінчення;
• заміняє та змішує звуки при читанні;
• помиляється навіть при списуванні тексту;
• має поганий почерк;
• запинається або зупиняється;
• прискорюється або сповільнюється при читанні;
• не розуміє прочитаного, не може переказати;
• ігнорує знаки пунктуації, неправильно ставить наголос;
• має орфографічні помилки навіть при розумінні правил написання слова;
• хмуриться або виглядає розсіяним, «літає у хмарах»;
• смикає куточок сторінки;
• занадто старається, концентрується під час читання, через що сильно втомлюється; 
• змінюється в голосі, може не розуміти або не засвоювати інформацію на слух;
• погляд стає туманним або блукаючим (через втому та напруження);
• червоніє або блідне;
• трясе або розгойдує ногою, буває незграбним;
• плутає ліво та право;
• часто змінюється настрій, може бути знижений емоційний фон.

Якщо звичайні люди бачать літери, формують з них слова та одразу розуміють зміст, який стоїть за словом, то у дислексиків розуміння слова не відбувається. У них не формується зв'язок між словом та його значенням. Не говорячи про те, що літери вони бачать як набір крючків та паличок. Приклад того, як дислексики бачать текст.

Можливі причини виникнення дисграфії:

• порушення розвитку мовлення;
• проблеми зорового і зорово-просторового сприйняття;
• порушення зорово-моторних координацій;
• несформованість робочої пам'яті та уваги;
• розлад артикуляції;
• несформованість слухового сприйняття.

Про сильні сторони дислексиків та профілактику дисграфії у дітей читайте у матеріалі «Дислексія, або «Хвороба геніїв»: суперсила».

Статтю підготувала нейропсихолог Марина Вєжис.

З самого народження дитина поповнює свій запас знань про оточуючий світ самостійно, а також за допомогою дорослих. Оскільки у малюка власного досвіду про Всесвіт вкрай мало, він лише починає формуватися, дитина отримує знання завдяки батькам та людям, що постійно з нею спілкуються.

Малюк увесь час намагається привернути увагу батьків, щоб вони знаходились поряд, розважали його і спілкувались з ним. Дорослі для дитини – головне джерело інформації про можливі зразки поведінки та позитивних вражень. Дитина намагається повторювати за дорослим його поведінку, методи прояву своїх емоцій. Тому, щойно з’явившись на світ, прагне взаємодіяти з оточуючими людьми, що сприяє формуванню знань про те, як потрібно орієнтуватися у мінливих умовах оточуючого світу.

У віці близько року дитина:

• разом (а не просто поруч) із дорослим спостерігає за явищами, діями (спрямовує погляд туди, куди і дорослий, розглядає іграшку, потім звертає увагу на дорослого);
• вказує на якийсь предмет дорослому, потім чекає, яка виникне реакція, реагує на відповідь дорослого (плескає в долоні, сміється, щось лепече тощо);
• виконує прості вимоги (плескай, дай, кидай), самостійно намагається привертати увагу оточуючих (за допомогою жестів, звуків, лепету) до себе, чекає, яку реакцію це викличе;
• сама звертається до дорослого (приходить, дає дорослому іграшку, щоб він її увімкнув, спостерігає за його діями), щоб щось попросити, а не робить спроби дістати сама;
• намагається підтримати соціальну взаємодію, дублюючи звуки та рухи, які бачить та чує у дорослих;
• намагається самостійно використовувати прості слова, лепет, щоб підтримати соціальну взаємодію, гру тощо.

Необхідно розрізняти поняття «повторює» слова, що чує від оточуючих, та сама «використовує» їх. Мовлення – соціальна функція, яка спрямована на іншу людину. Для малюка важливо привертати увагу оточуючих до своїх дій або якоїсь події, ділитися своїми емоціями, просити щось у мами, використовуючи лепет або звуки.

Під час занять психологи відмічають велику кількість малюків, які успішно повторювали за педагогом (назви продуктів, іграшок, предметів побуту та інше), але по закінченні заняття з психологом не могли попросити ті ж самі улюблені солодощі та іграшки. Це приклад, коли називання заради називання не допомагає дитині рухатися вгору комунікативними сходами, бо мовлення – це творчість. Творче мислення тісно зв’язане зі здатністю оперувати ідеями, які виникають за участю емоцій.

Якщо дитина дублює мовлення дорослого, але використовує слова мимоволі («не звертаючись до дорослого»), то у неї можуть бути складнощі у:

• запам’ятовуванні слів;
• розумінні зверненого мовлення, орієнтуванні в контексті ситуації;
• моторній реалізації плану висловлювання;
• мотивації до спілкування;
• розвитку комунікативної та/або пізнавальної сфери та інше.

Бувають ситуації, коли розвиток навичок спілкування йде не за стандартними схемами розвитку: дитина може виявляти слабку зацікавленість діями оточуючих, не ініціювати гру з дорослим, лише іноді реагувати на звернення дорослого. Не дивно, що такій дитині важче брати участь в соціальній взаємодії, спілкуючись з оточуючими в щоденних ситуаціях, як-то відвідини майданчика, садочку, розвивальних гуртків.

Іноді донести до батьків їх цінність в розвитку мовлення дитини – важливіше самих занять зі спеціалістами. Саме батьки – ті люди, з якими вперше розпочалося спілкування малюка в цьому світі. Саме вони знають свого малюка найкраще і саме з ними створюється безліч комунікативних ситуацій протягом дня. Бо кожна активність, яка відбувається між дитиною та дорослим, потенційно може розвивати навички комунікації, треба тільки бути уважним до деталей.

Якщо батьки помічають, що дитина має проблеми з освоєнням нових слів, грою з однолітками та дорослими, спілкуванням, розумінням зверненого до неї мовлення, варто якомога швидше звернутись до профільних спеціалістів. У нагоді стане діагностика мовленнєвих та комунікативних порушень, яку проводить команда фахівців у складі дитячого невролога, психолога, логопеда для дітей раннього та дошкільного віку. Може статися так, що дитині знадобляться терапевтичні сесії. Вони спрямовані на розкриття можливостей дитини в перспективі, а не здобуття комунікативних навичок тут і зараз. У цій ситуації не варто погоджуватися з людьми, котрі радять «просто почекати певний час», – діяти потрібно одразу.

Статтю підготувала логопед Ольга Цись.

Напевне, в кожній родині в різні моменти батьки зустрічаються з проблемами харчування у своїх дітей, коли ті відмовляються від якоїсь їжі, «перебирають» продуктами, у них зникає апетит або ж, навпаки, він стає неконтрольованим.

І на будь-якому етапі це завжди викликає сильні переживання у батьків: що з цим робити і чи не пов’язано це з порушеннями харчової поведінки, наприклад, анорексією чи булімією. На які симптоми необхідно звертати увагу, щоб виявити ці порушення і, найголовніше, що з цим робити в подальшому: чи потрібно силоміць змушувати дитину вживати їжу чи, навпаки, обмежувати її, а, може, існує зовсім інший вихід?

Якщо в певний момент Ви помітили у дитини поганий апетит, вона стала занадто акцентувати увагу на своїй зовнішності, вирішила сісти на дієту, постійно контролює свою вагу, харчується виключно низькокалорійними продуктами і в неї припинились місячні. Або вона почала багато часу проводити в туалеті, викликаючи блювання, Ви відчуваєте від неї запах ацетону з рота, і вона регулярно просить Вас купити їй проносні препарати, то знайте, що Ваша дитина, можливо, схильна до розвитку РХП (розладу харчової поведінки). У такій ситуації вкрай важливо звернутись до профільних спеціалістів для надання кваліфікованої допомоги.

Види розладів харчової поведінки:

• нервова анорексія, що характеризується зниженням ваги, при цьому людина продовжує їсти дуже малими порціями, оскільки їй здається, що вона має надлишкову вагу;
• булімія – характеризується постійною зміною періодів переїдання та очищення організму і відмови від їжі, іноді людина штучно викликає в себе блювоту або застосовує послаблюючі засоби;
• компульсивне переїдання – коли питання харчування повністю виходять з-під контролю особи.

Порушення харчової поведінки – це не про їжу і не про хворобу, це про відносини з їжею, за допомогою яких дитина хоче Вам щось сказати, обмежуючи або, навпаки, загодовуючи себе. І ці відносини формуються, починаючи з самого дитинства. На них впливає те, як формується уявлення дитини про себе, який клімат в сім’ї, в якій вона виховується і т.д.

Фактори, що впливають на появу РХП

1. Психологічні фактори:

• занижена самооцінка;
• відчуття повної відсутності або недостатнього контролю над власним життям;
• почуття пригніченості, страху, самотності;
• конфліктні ситуації в сім'ї, в особистому житті;
• досвід тілесного чи сексуального насильства в минулому;
• ситуації, коли оточуючі дражнили через зайву вагу.

2. Соціальні фактори:

• культурні стереотипи, що віддають перевагу тілу з «ідеальними» параметрами;
• норми цінувати людей виключно «стандартної» зовнішності, абсолютне неприйняття відхилень від норми, людей з незвичайною зовнішністю.

Важливо розуміти, що нормальне здорове ставлення до їжі – це коли людина їсть, щоб втамувати свій фізичний голод, не переїдаючи і отримуючи задоволення від смаку їжі. Простіше кажучи, це коли їжа – просто їжа, яка дає необхідну енергію і при цьому не заміняє спілкування з іншими людьми.

Намагатися впоратися з розладами харчової поведінки самостійно – не найкраще рішення, тому що самого усвідомлення проблеми недостатньо. Шлях до вирішення даної проблеми іде від розблокування симптоматики до дослідження внутрішнього світу, щоб знайти ресурси, за допомогою яких можна буде вийти за рамки РХП. І краще цей шлях проходити зі спеціалістом, який розуміє і знає ці механізми.

Статтю підготувала клінічний психолог Мар'яна Квятковська.