Время работы
Пн.-Пт. – 09:00-19:00
Телефон
Пн.-Пт. – 09:00-19:00
Пн.-Пт. – 09:00-19:00
Пн.-Пт. – 09:00-19:00
Немовлята доволі часто дивують і лякають молодих батьків різними шкірними висипаннями. Одним з найпоширеніших є себорейний дерматит, тому він потребує детального роз’яснення.
Себорейний дерматит або «молочні кірки» чи, іншими словами, гнейс – те, з чим доводиться стикатися практично кожній мамі дитини першого року життя, а іноді і старше року.
У більшості випадків це стан, що проходить самостійно без жодного лікування. Кірки можуть з’явитися вже на другому тижні життя дитини і тривати до 3-4 років. Найбільш виражений себорейний дерматит серед малюків віком 3-9 місяців життя.
Ознаки себорейного дерматиту:Мамам варто пам’ятати, що такий стан:
Діагностичними критеріями себорейного дерматиту є:
Лікування, частіше за все, не потрібне, бо такий стан шкіри зникає сам. Найголовніше, що слід знати батькам дитини, що не можна травмувати таку шкіру і тим самим заносити інфекцію.
В складних випадках, коли наявність кірочок спричиняє дискомфорт для дитини (свербіж, утруднення росту волосся), можна застосовувати місцево протигрибкові креми (клотримазол, пімафуцин) чи шампуні (кетоконазол, нізорал). Якщо ж батьків хвилює лише косметичний аспект даного стану, то можна застосовувати спеціальні дитячі «шампуні від молочних кірок», або аплікації мінеральних масел чи кокосової олії на волосяний покрив перед купанням, з метою розм’якшення кірочок і подальшого їх м’якого вичісування. Також не зайвим буде використання емольєнтів для шкіри під час купання. Застосування інших рослинних масел, наприклад, оливкової олії, вкрай не бажане і може погіршувати ліпідний баланс шкіри.
Слід пам’ятати, що застосування лікувальних косметичних засобів дозволене не частіше 2 разів на тиждень протягом 1-2 місяців. Бажано попередньо проконсультуватися з лікарем.
Важливо: гарантованих методів, якими можна попередити себорейний дерматит у дітей, немає. Але, слідкуючи за тим, щоб голова дитини була чистою та сухою, періодично розчісуючи волосся щіткою з м’якими щетинками та періодично застосовуючи шампунь, можна, хоча б частково, захистити дитину від цієї неприємності.
Статтю підготувала педіатр Марта Копань.
Ігри на розвиток наслідування:
Ігри на повторення, на розвиток мови:
Ігри-страшилки:
Дитина народжується з працюючими рефлексами, які допомагають їй без контролю свідомості, смоктати все, що потрапляє до рота. Дитина «перебуває у владі поживних рефлексів» мінімум до 6 місяців. Вона здійснює однакові смоктальні рухи щоразу, коли до її рота потрапляє: сосок, пустушка, палець дорослого, соска пляшечки.
Перші 3 місяці у дитини є ТІЛЬКИ один спосіб смоктати - рухаючи язиком вперед-назад. З 3-х місяців з'являється ще один спосіб - рухаючи мовою вгору-вниз, тому що виростає її рот.
У 6 місяців дитина вивільняється від поживних рефлексів, але тільки за умови, що вона робила смоктальні рухи так довго, що її нервова система «наситилася і прийняла рішення: все, рух на руховому рівні закріпився, далі впорається сам». Маючи в розпорядженні тільки груди для харчування, цього ОБСЯГУ СМОКТАННЯ дитина не отримує.
В результаті рефлекс зберігається, що призводить до радикального збою в розвитку дитини: рефлекси, що не згасли, вже без допомоги професіонала самостійно не підуть. До чого це призведе? Дитина буде взаємодіяти з предметом у роті, як немовля - смоктати. А для навчання жування знову знадобиться допомога професіонала. За статистикою достатня більшість дітей не вміє жувати і до 3 років їсть перетерту їжу. Багатьом із них або не дали пустушку, а хтось не зміг взяти її сам.
Давайте розберемося в «плюсах та мінусах» пустушки та в термінах її використання.
ВАЖЛИВО: привчати до пустушки починаємо ТІЛЬКИ після благополучного встановлення грудного вигодовування.
Розберемося в моментах, коли користь від пустушки має доказову основу.
• Під час незначних хворобливих процедур, пустушка має аналгетичну дію (щеплення, забір деяких аналізів тощо);
• Під час засинання та частково під час сну, дослідження достовірно показали, що смоктання пустушки знижує ризик виникнення раптової смерті дитини уві сні; механізм дії ще остаточно не зрозумілий, але ефект доведено;
• Коли дитина сита, але їй потрібне неживильне смоктання, щоб відчувати комфорт;
• У разі, якщо мамі треба відлучитися, зрозуміло, що груди йдуть разом з нею, пустушка допомагає стабілізуватися;
• Якщо у мами так багато молока, що дитина не може смоктати груди для заспокоєння, вона завжди отримує їжу і в результаті постійно перегодована;
• Безліч життєвих ситуацій, коли мама не може дати груди (мама веде машину тощо)
Таким чином, можна підбити підсумок, що пустушку пропонуємо дитині у двох ситуаціях:
• Щоб задовольнити смоктальний рефлекс (до 6-8 місяців);
• Щоб допомогти заспокоїтися та відчути себе у безпеці…
Від пустушки можна плавно і не травмуючи відучувати з 1 року. З 2-х років – обов'язково, тому що саме з цього віку пустушка впливає на формування неправильного прикусу.
Немає доказового зв'язку між смоктанням пустушки та ранньою відмовою дитини від грудей. Відмова від грудей має безліч інших причин: фізіологічні особливості маминих грудей, артикуляційного апарату дитини, гіперзбудливість, склад молока мами та ін.
Обов'язково варто згадати і деякі ризики використання пустушки:
• Неякісні або старі пустушки часто рвуться і до рота дитині може потрапити їх частина;
• Не можна прив'язувати шнурки до пустушки – є небезпека задушення;
• Пустушки забруднюються і при неякісній обробці можуть призвести до інфекційних захворювань;
• Занадто довге смоктання пустушки (більше 2-х років) може призвести до стоматологічних проблем;
• Використання пустушки більше 5 годин на день є одним із факторів ризику розвитку отиту.
Висновок: всі наявні дані підтверджують висновок про те, що переваги використання пустушки переважують необґрунтовані ризики, пов'язані з приписаною їй ролі, як перешкоди для грудного вигодовування.
Також слід активно ПРОТИДІЯТИ продовженню використання пустушки довше одного року.
Що таке арт-терапія? І як давно використовується цей метод?
Арт-терапія: лікування мистецтвом.
Мистецтво - невидимий місток, що поєднує два протилежні світи: світ фантазії та реальності. Часто таємні бажання, підсвідомі почуття та емоції легше викласти у творчості, ніж виразити у словесній формі. Тому останнім часом великої популярності набуває метод лікування за допомогою художньої творчості, або арт-терапія.
Арт-терапія — це вид психологічної корекції та психотерапії, заснований на мистецтві та творчості. Арт-терапія допоможе зняти психічну напругу і стрес, подолати тривожність і страхи, агресію та імпульсивність, а також гармонізувати внутрішній стан людини в різних вікових періодах.
Ще в стародавньому Китаї для боротьби з нервовими потрясіннями практикували змальовування ієрогліфів. Нині дослідники виявили, що пишучи, малюючи чи ліплячи із пластиліну, людина повністю розслабляється, частота її пульсу суттєво знижується і це дозволяє їй, бодай на короткий час опинитися у стані гармонії. Гармонії з собою.
Арт-терапія навчає розуміти й виражати почуття, що були витіснені, розвивати художні й творчі здібності, дає можливість отримати матеріал для інтерпретації та діагностичних висновків, виступаючи засобом спілкування з клієнтом на символічному рівні.
Чи підходить арт-терапія дітям?
Арт-терапія одночасно розвиває дитину, підвищує самооцінку; її застосовують в корекції тривожності, агресивності, гіперактивності, гіпоактивності та інших психологічних проблемах, а також при затримках психофізичного та мовленнєвого розвитку.
Методи арт-терапії допоможуть вирішити багато психологічних проблем дитини: знизити рівень тривожності, агресивності, імпульсивності, допоможуть гармонізувати психічний стан, зняти психосоматичну напругу, підняти рівень самооцінки, подолати дитячі страхи та інші труднощі. Арт-терапія є дієвим засобом психокорекції порушень психофізичного розвитку дитини, починаючи з раннього віку. Техніки арт-терапії працюють на невербальному рівні, тому їх добре застосовувати з дітьми, які погано говорять.
Заняття дозволяють малюкам виражати свої емоції, почуття використовуючи малювання, ліплення, музику, ігри з різними видами піску та іншими матеріалами.
Які види арт-терапії використовуються з дітьми?
- Ізотерапія (малювання, нетрадиційні техніки)
- Казкотерапія
- Лялькотерапія
- Музична терапія
- Робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін)
- Пісочна терапія
- Анімаційна терапія
- Танцювальна терапія
Які переваги використання арт-терапії з дітьми:
Чому арт-терапія набуває такої популярності?
Висока ефективність, простота використання, цікаві вправи, позитивні емоції від терапії у клієнтів - все це зробило методи арт-терапії дуже популярними у багатьох фахівців. Використання різних типів фарб, кольорових олівців, крейди, альтернативних матеріалів, тіста, пластиліну, піску, кінетичного піску, кварцового кольорового піску, інших природних матеріалів - дають широкі можливості для терапевтичного процесу. Методи арт-терапії допомагають на підсвідомому рівні виявити, усвідомити, вивести з підсвідомості проблему, перевести її в поле свідомості, в фізичний світ, матеріалізувати на папері, піску, і ін. Далі вже за допомогою спеціаліста, можна працювати з цією проблемою, вираженою в матеріальному світі, спеціальними методами і знайти шляхи вирішення цієї проблеми.
Чи підходить мені метод арт-терапії?
Так, якщо Ви хочете:
Статтю підготувала арт-терапевт, психолог, дефектолог Анастасія Кульбедюк
Будь-яка сім'я дуже чекає і радіє першим довгоочікуваним словам власного малюка. Та бувають випадки, коли дитина оволодіває мовленням дещо повільніше, ніж її однолітки. Батьки з метою прискорення процесу появи нових слів починають давати прямі інструкції, такі які «скажи», «повтори».
Та треба розуміти, що таке пряме стимулювання появи нових слів не дає результату, на який очікують батьки, особливо, якщо у дитини відмічають затримку мовленнєвого розвитку. Коли від неї весь час вимагають повторити слово або сказати назву предмету, а їй це не вдається, то вона починає відчувати не позитив і захоплення від процесу спілкування, а виключно негативні емоції. Все це призводить до мовленнєвого негативізму, іншими словами, малюк відмовляється продовжувати спроби спілкування, відчуває тривогу щодо власного мовлення і, як результат, це все негативно позначається на його комунікації.
Окрім того, подібні прохання руйнують ланцюжок природного діалогічного циклу комунікації. В моменти гри, коли дитині важливо поділитися з батьками власним успіхом (вдалося скласти будиночок з кубиків, правильно підібрати деталі в пазлі, влучно кинула м'яч тощо), її спілкування відбувається доступним для неї способом. Відповідно, якщо батьки підтримують комунікацію з дитиною, то це слугує запорукою зростання мотивації дитини до подальшого спілкування і продуктивної взаємодії з дорослими. Цей позитивний досвід дитина намагається повторювати. Якщо ж веселу гру зупиняють, змушують вимовляти слова, то дитина одразу втрачає інтерес і відмовляється співпрацювати.
Для того, щоб краще зрозуміти почуття дитини, Ви можете уявити розмову по телефону, під час якої Ви ділитеся емоціями стосовно цікавої події, що відбулась у Вашому житті, та раптом співрозмовник каже, що йому було погано чутно, тому потрібно повторити все знову. Згодом ситуація повторюється, бо зв'язок дуже поганий. Поступово початкова цінність безпосереднього спілкування і емоційна залученість знижується. Найпевніше, Ви швидко попрощаєтесь, аніж будете намагатися продовжити розмову. Уявіть, щоб Ви відчували, якби така ситуація повторювалась по декілька разів на день?
Діти можуть звикати до того, що в деяких випадках мовленням доводиться користуватися після направляючих порад батьків (кажуть «Дай сік» тільки після того, як мама звернеться «Хочеш сік? – Скажи «Дай сік»).
Ми прагнемо до того, щоб дитина самостійно і незалежно від наших підказок користувалася мовленням, могла спонтанно щось сказати, підтримувала живий діалог зі співрозмовником.
Варто якомога більше хвалити малюка, коли йому вдалося повторити за Вами слово. Потрібно щиро радіти цьому разом, щоб ситуація викликала у дитини лише позитивні емоції, а спілкування приносило виключно задоволення.
Статтю підготувала логопед Ольга Цись.
Наша психіка – вкрай цікавий механізм. Його можна порівняти з комп'ютером, у якого є можливість модернізації і вдосконалення і який може виробляти видатні продукти. Але спочатку в цьому комп'ютері практично нічого немає. Більшість важливих програм необхідно інсталювати в моменти розвитку, дорослішання і становлення як особистості.
У нас є психічні механізми, завдяки яким можливо виживання людини: вміння сприймати реальність і здатність «переробляти» сприйняте. З цих ключових установок і починається «базове програмне забезпечення» і їх, в принципі, вистачає, щоб вижити і якимось чином існувати. Будь-яка наша реакція на інформацію, що надходить ззовні – це спосіб визначення, наскільки корисною або, навпаки, небезпечною є ця інформація. Іншими словами, у кожної людини з народження є своєрідний рефлекторний інтелект, завдяки якому людство не вимерло. Цим умінням ми користуємося не тільки в разі небезпеки, щоб гарантовано вижити. Через призму «небезпечно-безпечно» людина аналізує великий обсяг інформації, що надходить, навіть не помічаючи цього. Такі психічні механізми спрацьовують у стосунках, коли ми потребуємо змін у житті, коли виникає необхідність створити щось нове, на щось зважитися і т.д. Це трапляється щодня.
Коли ми починаємо аналізувати своє життя, його особливості, то несподівано усвідомлюємо, що основних тенденцій занадто мало для більш яскравих досягнень. Нам потрібно не тільки виживати, але й жити повноцінним життям, відчувати позитив, захват і задоволення від того, що з нами відбувається щодня. Кожна людина хоче мати можливість впливати на своє життя.
Необхідно поліпшити себе, створивши ще одну програму – свідомо розвинути в собі здатність оцінювати якість того, що видає наш інтелект. Якраз з цією метою людина і вчиться спостерігати. Для когось все вищесказане звучить абсолютно незрозуміло, але далі ми з усім розберемося.
Наша свідомість здатна сприймати і зовнішню реальність і ту, яка знаходиться всередині нас. Коли нам вдасться свідомо бачити все те, що відбувається з психікою, тоді у нас вийде приймати рішення, завдяки яким наше життя стане ефективніше і краще, а результати вразять нас. У тому випадку, коли такої здатності ми не маємо і не розвиваємо її, то бачимо тільки зовнішню реальність, тоді наша свідомість пристосовуватися до світу без урахування внутрішніх механізмів, і продукти нашого рефлекторного інтелекту несподівано випливають на поверхню в невідповідні моменти і все ускладнюють. Яскравою ілюстрацією такої ситуації є дуже відома приказка: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». При цьому людина може бути освіченою і дуже розумною. Але, не маючи досвіду спостереження за власною психікою, жити їй буде зовсім не радісно.
Варто пам'ятати, що в бочці меду завжди буде ложка дьогтю. Як діяти на практиці? Найпростіший і, одночасно з тим, найдієвіший спосіб – це фіксувати свої думки і почуття. Необхідно все промовити вголос, пропустити те, що відбувається всередині, через фокус уваги.
Спробуйте завести спеціальний блокнот і фіксувати в ньому все, що відбувається всередині Вас: свої думки, відчуття, емоції, що Ви відчуваєте в момент прийняття важливих рішень, що Вас лякає, чого Ви жадаєте найбільше. У момент, коли відбувається фіксація внутрішнього світу крізь фокус уваги і одночасне залучення в цей процес тіла (пишемо на аркуші паперу) – ми вже стаємо більш усвідомленими, структуруємо самих себе, робимо більш правильні висновки і приймаємо кращі рішення. Як тільки Ви звикнете і станете робити це постійно, то побачите позитивні зміни.
Але варто розуміти, що тут є своя межа. На жаль, навіть якщо ми почнемо постійно фіксувати в блокноті стан свого внутрішнього світу, свої відчуття і почуття, ми не все вміємо розпізнати і поіменувати. Ті потреби і почуття, які ми так і не навчилися розпізнавати з дитячих років, ми не розпізнаємо самостійно в зрілому віці, тому змушені відчувати тривогу, брак або порожнечу.
Цей навик можливо перейняти виключно від іншої людини: від батьків, вчителів, наставників, коли зустрічаємо мудрих людей. Крім того, допомагають розвивати навик спостереження і вірного поіменовування продуктів своєї психіки психотерапевти. Прийшовши до них на консультацію, Ви отримуєте не тільки знання про те, як виробляти і вдосконалювати цю навичку, а й отримуєте безпосередній досвід його використання, завдяки чому вдається домогтися психічного здоров'я і адекватної взаємодії з реальністю. У кінцевому підсумку, Вам вдасться стати господарем власного життя.
Також спроби цим займатися роблять люди, які практикують медитацію. Але вона сприяє лише тому, що людина вчиться бачити в собі щось нове, але ось з поіменуванням самостійно розібратися не вдасться. Є досвідчені практики, яким вдавалося виявити в собі дуже багато в процесі медитації, але що конкретно вони виявили, а, головне, що з цим робити, вони не знали, що породжувало у них почуття сильної тривоги. Саме з цієї причини люди починають займатися медитацією, а потім відмовляються продовжувати.
Підводячи підсумок, хотілося б сказати, що якщо Ви хочете появи у своєму житті змін на краще, Вам необхідно почати вчитися спостерігати за власною психікою, аналізувати якість своїх думок, ідей, реакцій, настрою, те, як саме Вам вдалося прийти до тих чи інших висновків і т.д. Обов'язково спілкуйтеся з тими людьми, завдяки яким Вам вдасться підвищити Ваші здібності до самоспостереження і правильного поіменування того, що відбувається у Вашому внутрішньому світі.
Статтю підготував психотерапевт Сергій Загребельний.
