Напрям "Розвиток"

Будь-яка сім'я дуже чекає і радіє першим довгоочікуваним словам власного малюка. Та бувають випадки, коли дитина оволодіває мовленням дещо повільніше, ніж її однолітки. Батьки з метою прискорення процесу появи нових слів починають давати прямі інструкції, такі які «скажи», «повтори».

Та треба розуміти, що таке пряме стимулювання появи нових слів не дає результату, на який очікують батьки, особливо, якщо у дитини відмічають затримку мовленнєвого розвитку. Коли від неї весь час вимагають повторити слово або сказати назву предмету, а їй це не вдається, то вона починає відчувати не позитив і захоплення від процесу спілкування, а виключно негативні емоції. Все це призводить до мовленнєвого негативізму, іншими словами, малюк відмовляється продовжувати спроби спілкування, відчуває тривогу щодо власного мовлення і, як результат, це все негативно позначається на його комунікації.

Окрім того, подібні прохання руйнують ланцюжок природного діалогічного циклу комунікації. В моменти гри, коли дитині важливо поділитися з батьками власним успіхом (вдалося скласти будиночок з кубиків, правильно підібрати деталі в пазлі, влучно кинула м'яч тощо), її спілкування відбувається доступним для неї способом. Відповідно, якщо батьки підтримують комунікацію з дитиною, то це слугує запорукою зростання мотивації дитини до подальшого спілкування і продуктивної взаємодії з дорослими. Цей позитивний досвід дитина намагається повторювати. Якщо ж веселу гру зупиняють, змушують вимовляти слова, то дитина одразу втрачає інтерес і відмовляється співпрацювати.

Для того, щоб краще зрозуміти почуття дитини, Ви можете уявити розмову по телефону, під час якої Ви ділитеся емоціями стосовно цікавої події, що відбулась у Вашому житті, та раптом співрозмовник каже, що йому було погано чутно, тому потрібно повторити все знову. Згодом ситуація повторюється, бо зв'язок дуже поганий. Поступово початкова цінність безпосереднього спілкування і емоційна залученість знижується. Найпевніше, Ви швидко попрощаєтесь, аніж будете намагатися продовжити розмову. Уявіть, щоб Ви відчували, якби така ситуація повторювалась по декілька разів на день?

Діти можуть звикати до того, що в деяких випадках мовленням доводиться користуватися після направляючих порад батьків (кажуть «Дай сік» тільки після того, як мама звернеться «Хочеш сік? – Скажи «Дай сік»).

Ми прагнемо до того, щоб дитина самостійно і незалежно від наших підказок користувалася мовленням, могла спонтанно щось сказати, підтримувала живий діалог зі співрозмовником.

Варто якомога більше хвалити малюка, коли йому вдалося повторити за Вами слово. Потрібно щиро радіти цьому разом, щоб ситуація викликала у дитини лише позитивні емоції, а спілкування приносило виключно задоволення.

Статтю підготувала логопед Ольга Цись.

Кожна дитина – це індивідуальність, зі своїм темпом розвитку та зі своїми досягненнями і поразками. Звичайно, кожній мамі хочеться, щоб її дитина якомога швидше сіла, почала повзати, ходити, розмовляти, розрізняти кольори та інше. Особливо, якщо у знайомої дитина такого ж віку, як і її малюк, а вміє вже значно більше. Не потрібно поспішати, дитина поступово з усім впорається, можливо, трохи пізніше, ніж інші діти.

Але все ж існують певні критерії розвитку дітей, на які можна орієнтуватися.

Приблизно в рік дитина може:

Гра:

• полюбляє, коли її лоскочуть, гратися в хованки;
• намагається наслідувати за дорослим рухи у віршиках-потішках (плескає в долоні);
• виконує маніпулятивні дії з іграшками (трясе, стукає, кидає, крутить);
• шукає іграшку, яка захована на очах дитини (під ковдрою, хустинкою).

Соціально-емоційна сфера:

• насторожено ставиться до незнайомих дорослих;
• плаче, коли мама залишає її;
• реагує у відповідь на висловлювання дорослого (посміхається, киває головою, плескає в долоні, лепече тощо);
• дає, приносить дорослому книгу, дивлячись на дорослого, якщо хоче послухати казку;
• разом із дорослим спостерігає за явищами, діями (дивиться туди, куди дивиться дорослий, переводить погляд з дорослого на іграшку);
• вказує на щось дорослому і спостерігає за його реакцією, чекає від нього відповіді.

Мовлення:

• продовжує користуватися лепетом, граючись з іграшками, привертаючи увагу дорослого, відповідаючи на звернення дорослого;
• користується першими словами «мама», «папа», «дай»;
• виконує прості прохання дорослого (показує пальчиком «Де мама?», «Дай іграшку», «Обніми тата»);
• користується жестом «ні», щоб висловити відмову, махає «пока»;
• дивиться на дорослого, намагається повторювати прості слова за дорослим;
• користується вказівним жестом, щоб привернути увагу дорослого;
• розуміє прості інструкції (наприклад, «дай», «кидай», «плескай»).

У два роки дитина

Гра:

• з елементами сюжету: катати машинки по доріжкам, саджати до них пасажирів, ставити у гараж тощо;
• годувати ляльку, розчісувати, класти спати;
• запрошувати дорослого у свою гру;
• грати з піском: наповнювати форми, ліпити паски;
• дотримуватись черги у грі з дорослим (наприклад, будувати вежу з кубиків);
• може розкласти предмети двох кольорів у ємності , відповідні за кольором;
• котить машинку, м’ячик дорослому, чекає його назад;
• малює, може повторити за дорослим прості рухи (поставити крапку, провести лінію);
• наслідує за дорослим дії у грі;
• спостерігає, як дорослий грає з новою іграшкою, може повторити дії за дорослим.

Соціально-емоційна сфера:

• радіє, коли мама/тато повертаються додому;
• запрошує дорослого приєднатись до своєї гри (котити один одному м'ячик, машинки, грати з піском, малювати тощо);
• розділяє власний успіх з дорослим;
• посміхається, переводить погляд на дорослого, очікуючи заохочення;
• просить допомоги, приносячи предмет дорослому;
• може слухати розповідь з простим сюжетом, розглядаючи картинки у книзі;
• на прохання дорослого може показати частини тіла та знайомі картинки у книжці;
• повторює прості рухи за дорослим у віршиках, танцях;
• спостерігаючи за грою інших дітей, підключається у паралельну гру;
• у спілкуванні з дітьми застосовує жести та прості слова.

Мовлення:

• користується словами, може поєднати їх у словосполучення («Мама дай», «Тато відкрий»);
• може імітувати звуки тварин;
• може покликати маму;
• коли запитують «Де» і називають ім’я малюка – показує на себе;
• може виконати складне прохання дорослого («Принеси червоне відерце», «Дай синій м'ячик»);
• користується жестами та промовляє слова вітання/прощання;
• намагається повторювати за дорослим нові слова.

Самообслуговування:

• самостійно їсть ложкою, може пити з чашки;
• може показати дорослому, що хоче скористатись горщиком;
• може зняти розстебнуту куртку, може одягти шапочку.

У три роки дитина

Гра:

• намагається проявляти ініціативу у грі;
• виконує певну роль (під час гри вона може бути «мама», «лікар»);
• розуміє, яка її роль у грі;
• фантазує у грі (введення казкового персонажа);
• наслідує інших дітей чи дорослих (в будь-яких іграх);
• дотримується правил у активних іграх;
• складає з кубиків будинок, паркан, машину, місток (дивлячись на еталон, зображення в книжці, за мовною інструкцією, за задумом).

Соціально-емоційна сфера:

• дитина радіє схваленню;
• проявляє ініціативу, самостійність в діях;
• відчуває радість, коли вдалось щось здійснити, чогось досягти;
• виявляє почуття гордості за себе («краще за всіх бігаю»), за батьків («тато найсильніший», «мама найкрасивіша»);
• допитлива;
• володіє невербальними засобами емоційного контакту: власні почуття виявляє поглядом, мімікою, жестами, виразними рухами;
• описує словами власні емоційні стани: «сміюся», «боюся», «замерз».

Мовлення:

• використовує складні речення для спілкування;
• застосовує різні слова, щоб описати власні бажання, почуття, враження;
• висловлюється простими, граматично оформленими фразами;
• коментує власні дії;
• ставить питання пізнавального характеру: «Де?», «Куди?», «Чому?», «Коли?» та інші;
• правильно відтворює почуті від дорослих незнайомі слова, фрази;
• легко розучує вірші, пісеньки, може переказати казку або її частину;
• значну кількість звуків вимовляє вірно (голосні і прості приголосні);
• може казати «дякую», а також слова привітання, прощання.

Самообслуговування:

• одягається та роздягається самостійно, з певною допомогою батьків;
• знає, для чого потрібні певні предмети, де вони знаходяться;
• виконує доручення з декількох дій (віднеси, постав, принеси);
• може самостійно вимити руки з милом, вмитися, скористатися рушником;
• користується носовою хусткою;
• контролює власні фізіологічні потреби;
• їсть акуратно.

Якщо Ви відчуваєте, що Вас щось турбує у тому, як Ваша дитина набуває нові слова, грає з Вами, спілкується, розуміє Вас, то необхідно звернутися до спеціалістів якомога раніше. Спеціалісти медичного центру педіатрії розвитку «Особливі» проведуть комплексну діагностику для визначення труднощів в здобутті навичок та нададуть детальні рекомендації щодо гармонійного розвитку дитини.

Статтю підготувала дитячий невролог Ольга Тишковець.

Залишились ще запитання?

Запишіться на прийом до дитячого невролога медичного центру Особливий

Наша психіка – вкрай цікавий механізм. Його можна порівняти з комп'ютером, у якого є можливість модернізації і вдосконалення і який може виробляти видатні продукти. Але спочатку в цьому комп'ютері практично нічого немає. Більшість важливих програм необхідно інсталювати в моменти розвитку, дорослішання і становлення як особистості.

Як працює психіка

У нас є психічні механізми, завдяки яким можливо виживання людини: вміння сприймати реальність і здатність «переробляти» сприйняте. З цих ключових установок і починається «базове програмне забезпечення» і їх, в принципі, вистачає, щоб вижити і якимось чином існувати. Будь-яка наша реакція на інформацію, що надходить ззовні – це спосіб визначення, наскільки корисною або, навпаки, небезпечною є ця інформація. Іншими словами, у кожної людини з народження є своєрідний рефлекторний інтелект, завдяки якому людство не вимерло. Цим умінням ми користуємося не тільки в разі небезпеки, щоб гарантовано вижити. Через призму «небезпечно-безпечно» людина аналізує великий обсяг інформації, що надходить, навіть не помічаючи цього. Такі психічні механізми спрацьовують у стосунках, коли ми потребуємо змін у житті, коли виникає необхідність створити щось нове, на щось зважитися і т.д. Це трапляється щодня.

Коли ми починаємо аналізувати своє життя, його особливості, то несподівано усвідомлюємо, що основних тенденцій занадто мало для більш яскравих досягнень. Нам потрібно не тільки виживати, але й жити повноцінним життям, відчувати позитив, захват і задоволення від того, що з нами відбувається щодня. Кожна людина хоче мати можливість впливати на своє життя.

Як можна впливати на своє життя?

Необхідно поліпшити себе, створивши ще одну програму – свідомо розвинути в собі здатність оцінювати якість того, що видає наш інтелект. Якраз з цією метою людина і вчиться спостерігати. Для когось все вищесказане звучить абсолютно незрозуміло, але далі ми з усім розберемося.

Наша свідомість здатна сприймати і зовнішню реальність і ту, яка знаходиться всередині нас. Коли нам вдасться свідомо бачити все те, що відбувається з психікою, тоді у нас вийде приймати рішення, завдяки яким наше життя стане ефективніше і краще, а результати вразять нас. У тому випадку, коли такої здатності ми не маємо і не розвиваємо її, то бачимо тільки зовнішню реальність, тоді наша свідомість пристосовуватися до світу без урахування внутрішніх механізмів, і продукти нашого рефлекторного інтелекту несподівано випливають на поверхню в невідповідні моменти і все ускладнюють. Яскравою ілюстрацією такої ситуації є дуже відома приказка: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». При цьому людина може бути освіченою і дуже розумною. Але, не маючи досвіду спостереження за власною психікою, жити їй буде зовсім не радісно.

Свідоме спостереження на практиці

Варто пам'ятати, що в бочці меду завжди буде ложка дьогтю. Як діяти на практиці? Найпростіший і, одночасно з тим, найдієвіший спосіб – це фіксувати свої думки і почуття. Необхідно все промовити вголос, пропустити те, що відбувається всередині, через фокус уваги.

Спробуйте завести спеціальний блокнот і фіксувати в ньому все, що відбувається всередині Вас: свої думки, відчуття, емоції, що Ви відчуваєте в момент прийняття важливих рішень, що Вас лякає, чого Ви жадаєте найбільше. У момент, коли відбувається фіксація внутрішнього світу крізь фокус уваги і одночасне залучення в цей процес тіла (пишемо на аркуші паперу) – ми вже стаємо більш усвідомленими, структуруємо самих себе, робимо більш правильні висновки і приймаємо кращі рішення. Як тільки Ви звикнете і станете робити це постійно, то побачите позитивні зміни.

Труднощі та шляхи їх вирішення в процесі спостереження

Але варто розуміти, що тут є своя межа. На жаль, навіть якщо ми почнемо постійно фіксувати в блокноті стан свого внутрішнього світу, свої відчуття і почуття, ми не все вміємо розпізнати і поіменувати. Ті потреби і почуття, які ми так і не навчилися розпізнавати з дитячих років, ми не розпізнаємо самостійно в зрілому віці, тому змушені відчувати тривогу, брак або порожнечу.

Цей навик можливо перейняти виключно від іншої людини: від батьків, вчителів, наставників, коли зустрічаємо мудрих людей. Крім того, допомагають розвивати навик спостереження і вірного поіменовування продуктів своєї психіки психотерапевти. Прийшовши до них на консультацію, Ви отримуєте не тільки знання про те, як виробляти і вдосконалювати цю навичку, а й отримуєте безпосередній досвід його використання, завдяки чому вдається домогтися психічного здоров'я і адекватної взаємодії з реальністю. У кінцевому підсумку, Вам вдасться стати господарем власного життя.

Також спроби цим займатися роблять люди, які практикують медитацію. Але вона сприяє лише тому, що людина вчиться бачити в собі щось нове, але ось з поіменуванням самостійно розібратися не вдасться. Є досвідчені практики, яким вдавалося виявити в собі дуже багато в процесі медитації, але що конкретно вони виявили, а, головне, що з цим робити, вони не знали, що породжувало у них почуття сильної тривоги. Саме з цієї причини люди починають займатися медитацією, а потім відмовляються продовжувати.

Підводячи підсумок, хотілося б сказати, що якщо Ви хочете появи у своєму житті змін на краще, Вам необхідно почати вчитися спостерігати за власною психікою, аналізувати якість своїх думок, ідей, реакцій, настрою, те, як саме Вам вдалося прийти до тих чи інших висновків і т.д. Обов'язково спілкуйтеся з тими людьми, завдяки яким Вам вдасться підвищити Ваші здібності до самоспостереження і правильного поіменування того, що відбувається у Вашому внутрішньому світі.

Статтю підготував психотерапевт Сергій Загребельний.

У першій частині статті ми розповіли, що таке синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), які його ознаки та на що потрібно звернути увагу батькам, діти яких мають ознаки цього синдрому. Тепер поговоримо про лікування.

Лікування синдрому дефіциту уваги і гіперактивності

У першу чергу важливо звернутися до спеціаліста (невролога або/і психолога), який дасть об’єктивну оцінку стану дитини. Він дослідить розумовий, соціальний, фізичний і емоційний розвиток дитини. Найкраще буде, якщо фахівець буде здійснювати оцінку поведінки в домашніх, комфортних умовах.

Наступним кроком є аналіз ситуації відносно шкільного навчання: чи підходить навантаження дитині, чи може вона з ним впоратись. Буває, що через гіперактивність дитина може випереджати або відставати від однолітків. Необхідно повідомити вчителів про СДУГ, а також розповісти їм механізм роботи з дитиною, у якої цей синдром діагностовано, щоб вони могли своєчасно впливати на проблеми з навчанням у дитини. Дуже велике значення має інформація відносно того, що бачить вчитель чи вихователь у той час, коли дитина знаходиться в освітньому закладі, а також наскільки своєчасно ця інформація надходить до батьків.

Коли ситуація занедбана, лікар може призначати медикаментозне лікування. Це трапляється, коли дитина дезадаптована, зовсім не сприймає навчання в школі, має складнощі у спілкуванні з іншими дітьми. Паралельно дитина проходить курси психолого-педагогічної корекції та психотерапії (поведінкова, сімейна, індивідуальна і групова психотерапія для дитини, навчання для батьків).

Практичні поради для батьків

1. Намагайтесь стримувати, контролювати свої емоції. Ні в якому разі не критикуйте дитину. Її поведінка не залежить ні від неї самої, ні від Вас. Ні в якому разі не можна допускати образливих висловлювань або насильства.

2. Під час спілкування з дитиною у Вашому голосі має відчуватися експресія. Саме яскраві емоції та міміка сприяють тому, що дитина концентрує і утримує увагу. Ви постійно маєте тримати зоровий контакт.

3. Вкрай важливою є фізична взаємодія: обійми, пестощі, погладжування, окремі елементи масажу в момент спілкування з дитиною. Це розслаблює та сприяє концентрації уваги.

4. Необхідно постійно контролювати виконання завдань. У дитини немає достатньої сили волі, щоб виконати роботу повністю і не кинути її на півдорозі. Коли батьки тримають під контролем виконання завдання, дитина зможе з ним впоратися повністю. В подальшому це стимулює вироблення дисципліни та самоконтролю.

5. У дитини мають бути завдання, які вона в змозі виконати. Якщо Ви бачите, що якесь завдання для неї занадто складне, спростіть його наступного разу, адже виконання його повністю дає дитині розуміння того, що вона може бути успішною.

6. Між видами діяльності обов’язково мають бути невеличкі перерви. Хоча б декілька хвилин, але дитина має відпочити від попереднього завдання.

7. Не варто обмежувати фізичну активність дитини під час занять, оскільки вона позитивним чином впливає на розумову активність. Якщо дитині заборонити рухатись, мозок не зможе якісно сприймати інформацію.

8. Будь-який успіх дитини потрібно відзначати і радіти йому разом. Це сприяє підвищенню самооцінки. В подальшому це сприятиме тому, що дитина сама намагатиметься бути дисциплінованою, старанною у виконанні завдань. Введіть правило наочної похвали: виготовте разом жетони або картки, які дитина зможе перераховувати або чіпляти їх на спеціальний плакат успішності. Позбавлення нагороди – ефективний спосіб покарання. Воно повинно слідувати відразу за провиною.

9. Заздалегідь пояснюйте дитині, що її чекає далі. Переривання цікавої діяльності дається дитині важко. Тому за 5-10 хвилин до закінчення гри треба сказати, що скоро потрібно завершувати грати і починати збирати іграшки.

10. Заведіть звичку планування. Пишіть список справ на поточний день та відмічайте виконані разом.

11. Важливо, щоб у дитини був чіткий розпорядок дня, якого вона має дотримуватись. Це вчить дитину бути дисциплінованою та планувати свій час.

12. Спонукайте дитину до активності, занять спортом. Віддайте перевагу тим, що допоможуть направити енергію дитини в правильне русло: велоспорт, плавання, легка атлетика, східні єдиноборства.

13. Дайте дитині можливість спробувати різні види занять. Саме таким чином Ви допоможете їй знайти своє хобі, яке зробить її більш уважною та посидючою.

14. Не дозволяйте довго дивитися телевізор чи гратися в комп’ютерні ігри. Розрахувати норму можна за наступною формулою: 10 хвилин на кожен рік життя.

15. Про будь-які заплановані походи поза межі дому потрібно заздалегідь говорити: чи то похід до лікаря, чи на свято до кафе. Дитина має бути готовою до того, що її чекає.

16. Для батьків також важливо знаходити час на себе і відпочивати. Намагайтеся залучати близьких, які добре контактують з дитиною і можуть побути з нею, поки мама піде з дому на декілька годин, щоб просто відпочити.

Не слід панікувати, якщо Вашій дитині поставили діагноз «Синдром дефіциту уваги і гіперактивності». Це не вирок, а особливий стан психіки і поведінки. І тільки від Вас та Вашої взаємодії з дитиною залежить, чи зможе дитина подолати всі складнощі у навчанні та спілкуванні з однолітками. Якщо чітко дотримуватися встановлених правил та рекомендацій, що були дані фахівцем, є високі шанси на те, що після 14 років дитина «переросте» цю проблему.

Статтю підготувала невролог Ольга Тишковець.

Синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) – неврологічно-поведінковий синдром порушення розвитку.

Певно, мало хто з батьків не ставив собі питання – а чи не гіперактивна моя дитина часом? Бігає, стрибає, кричить – просто метеор якийсь! Іще й балакає безперестанку. Як же це виснажливо…